У цій добірці ми представляємо Вам три найкращі наукові фотографії минулого місяця.
Диско-восьминіг
Здається, що на світлині якась позаземна істота відривається на вечірці з танцями та стробоскопом. Але насправді перед нами милий малюк восьминога Octopus bimaculoides, а точніше навіть його ембріон.
Ці головоногі є завсідниками Тихого океану, а в їхньому меню переважають двостулкові та черевоногі молюски з делікатесним додаванням дрібних крабів.
Гігантом його не назвеш – тільце до 17,5 см, а разом із щупальцями восьминіг трішки більший за півметра . Щоб убезпечити себе від нападників цей морський житель має неяскраве забарвлення, яке до того ж може змінюватися. Цікавим додатком до камуфляжу є фальшиві очі, а точніше дві великі білі плями під справжніми органами зору. Таке пристосування допомогло б восьминогам імітувати бадьорість на не дуже цікавій лекції та ефективно заплутувати своїх ворогів.
Це зображення зробили Мартина Лукосевічуте з Оксфордського університету, Великобританія, та Керрі Альбертін з Морської біологічної лабораторії в Вудс-Холі, штат Массачусетс. Воно стало одним з 20 переможців конкурсу фотографій мікрофотографій Nikon’s Small World
Шкідлива їжа ягуара
Всіх нас час від часу приваблює «шкідлива їжа». Молодий ягуар (Panthera onca) теж не втримався перед її принадами.
У водно-болотних угіддях Пантаналу в Бразилії цю тварину помітили за грою з пластиковою пляшкою. Дійство підгледів британський фотограф дикої природи Пол Голдштейн, який описав видовище як «лихо».
Для цієї кішки пошматувати пляшку простіше простого. Стандартна стратегія нападу цього хижака – проламати зубом череп жертви. Укус ягуара може пробити навіть панцир броньованої черепахи.
Народність ольмеків глибоко шанували звіра та в їхньому пантеоні богів йому віддавали провідну роль, а майя навіть вважали його за першопредка.
Найкраща шана, яку може зараз робити людина ягуара – зберегти цей зникаючий та вразливий вид, а також позбавити його від сумнівної приємності чищення зубів пластиковим непотребом.
Поїдачі кісток
За таємною вечерею було застукано ціле збіговиське глибоководних істот. Їх привабив сюди вишуканий делікатес – туша мертвого кита.
За обидві щоки наминають свою страву глибоководні восьминоги. Компанію їм складають бельдюгові риби. Серед цих затятих любителів глибин популярне живородіння, що досить таки дивний спосіб утворення свого потомства для мовчазної риб’ячої братії.
Не погребували шматочками поживного кита й черви роду Osedax, щоправда цікавить їх тут далеко не стухле м’ясо. Латинська назва цього роду буквально перекладається як «Поїдачі кісток» і якщо Ви створюєте якусь метал-групу придивіться до цього бренда уважніше. Ба більше – тривіальна назва цих істот «черви-зомбі» і, як Ви розумієте, треба таки бути справді химерним організмом, щоб отримати таке прізвисько.
Всі види цього роду мешкають на дні моря у комфортабельних апартаментах китових кістяків. Ці симпатичні тваринки харчуються саме поживними речовинами в кістках гігантських водних ссавців, але все виглядає так, що черви – лише іграшка в неіснуючих руках ляльководів-бактерій.
«Поїдачі кісток» не мають ні рота, ні кишечника, тому фактично вони нікого не їдять. На задньому кінці тіла є розширення – яйцевий мішок, у якого є вирости, які нагадують корені. Ними черви заякорюються на своїй єдиній страві в житті – грубих кістках.
У виростах мешкають ендосимбіотичні бактерії ряду Oceanospirillales. Саме вони дістають з кісток поживні жири та використовують їх для власних потреб. І для своїх затишних скафандрів-червів бактерії теж кидають з панського столу трішечки поживи.
Щоб підвищити градус божевільності “поїдачів кісток” варто звернутися до гендерного питання. Самці червів за будовою та розміром мало відрізняються від власних личинок і проживають вони своє насичене нічим життя у тому ж яйцевому мішку самки.
Бенкет був зафіксований поблизу узбережжя Каліфорнії. Дослідники Національного морського заповідника Монтерей-Бей та неприбуткової організації Ocean Exploration Trust зробили ревізію цього гурманського столика на глибині 3000 метрів під час останнього занурення судна Nautilus у 2019 році.
Черговий рік cкотився в безодню. Окрім усілякої жесті він приніс нам також і приємні моменти. Тому не дивно, що ми розпаковуємо наш гул-транслейт, наточуємо ножиці пейнту та граблі поганеньких жартів й локалізуємо для Вас рейтинг найкращих фотографій 2018 року за версією журналу Nature. Ми навіть не додаємо слово «науковий» у назву чарту, адже всім відомо, шо наукові світлини – найцікавіші!
Фото 1. Доступне житло для нано-людинок
Думаєте Ваша житлова площа недостатньо простора? Тоді команда науковців з FEMTO-ST Institute (Франція) прямує до Вас. Ці митці поєднали декілька існуючих технологій та навчилися створювати мікроструктури у великій вакуумній камері, фіксуючі окремі компоненти на кінчиках оптичних волокон з точністю до нанометра. Саме так побачила світ солідна будівля довжиною 20 мікрометрів.
Фото: Femto-ST/Caters
Що ще за іграшки в Lego? Жодних розваг! Насправді, ця розробка демонструє нові можливості для розміщення чутливих датчиків у реактивних двигунах чи детекторів вірусних часток у кровоносних судинах. Вчені сподіваються невдовзі повністю роботизувати процес, бо поки що доводиться послугуватися послугами інженерів за робочими комп’ютерами на кількох етапах процесу.
І звісно, що вони ще хочуть – так це робити ще менші об’єкти, щоб фіксувати їх на карбонових трубочках діаметром від 20 до 100 нм.
Фото 2. Мелодійна пісня перфоратора
Доки ми засинаємо під ніжний шепіт вечірньої казки чи мелодійну пісню перфоратора заклопотаного сусіда – ці маленькі клітини нашого організму працюють. У всій їхній мікро-красі нейрони звукової сенсорної системи мишей були відзняті двома папарацці та клітинними біологами Стівеном Фріманом і Лоуренсом Делакруа з Університету Льєжа в Бельгії. Вчені вирощували їх у пробірці для того, щоб дослідити як нервові клітини, які причетні до сприйняття слуху, дозрівають та пошкоджуються.
Фото: Stephen Freeman and Laurence Delacroix/Nikon Small World 2018
Фото 3. Бурі Юпітера
Ця оповідка про три фігурки з LEGO. Вони обертаються зараз в холодній порожнечі космосу на відстані 2,8 мільярда кілометрів. Звичка розкидати свої іграшки – характерна риса людини.
Негода за вікном? Та це просто квіточки в порівнянні з бурхливим норовом атмосфери Юпітера. Саме за нею вже другий рік впритул спостерігає космічний апарат NASA «Juno». Окрім сонячних батарей, наукового обладнання цей апарат містить в собі три фігурки LEGO – Галілея, римського бога Юпітера та його дружини Юнони. Щоб витримати екстремальні умови польоту деталі конструктора для символічних фігурок створені з алюмінію, а не з пластмаси.
Свою роботу «Juno» продовжуватиме до 2021 року. Далі його зведуть з орбіти заради знищення в атмосфері газового гіганта. Цей крок зроблять заради того, щоб космічний апарат не зіткнувся з котримось із галілеєвих супутників, де теоретично може існувати життя.
У хіт-парад кращих наукових фотографій року потрапив цей знімок величезних хвилястих хмар та бурі, яка виглядає як білий овал на тлі Північного полюсу Юпітера.
Фото 4. Ілон Маск врятує Тоні Старка
Ілон Маск всіх дістав цього року! То ми дивилися на численні запуски та посадки його ракет, то як він косячить у лабі (перекреслено) у прямому ефірі. А ще ж були міні-субмарини та тунель на їхню місцеву Троєщину. Він навіть у рейтинг кращих наукових фоток потрапив. Капець, просто, молодчина!
Фото: SpaceX
Американська компанія SpaceX продовжила своє панування на арені комерційних запусків ракет. Окрім розробки технологій ракет з багаторазовими ступенями, планів на розвиток космічного туризму компанія розробляє проект «Starlink». У його планах – запуск великої кількості супутників зв’язку у космос та створення глобальної недорогої мережі швидкісного інтернету, доступної навіть у найввідаленіших точках планети.
На знімку, що потрапив до чарту найкращих наукових фотографій року – Ви бачите лютневий запуск радіолокаційного супутника і двох супутників «Starlink». До середини 2020-х років SpaceX планує відправити на певні орбіти близько 12 тис. супутників.
Фото 5. Останній носоріг
Фото: Ami Vitale/National Geographic Creative
Зникнення видів – невблаганний природний процес. Але в певні періоди часу на нашій планеті змінюються правила гри – й величезна кількість унікальних живих істот сходять з еволюційної арени через глобальні катаклізми. Є досить обґрунтована підозра, що ми живемо в період масового вимирання, й мало того – є тим самим глобальним катаклізмом.
На світлині можна побачити прощання з останнім у світі самцем північного білого носорога. Він помер у березні в Кенії. Ці величні істоти не мають природних ворогів, окрім людей. І їхнє зникнення пов’язане з хибними віруваннями у лікувальні цінності рогів цих істот.
Нині живими лишають лише дві особини й обидві є самками. Оскільки, відтворення природними шляхом тепер не можливе, вчені розробили та втілюють амбітний план запліднення у пробірці заради збереження північних білих носорогів.
Пальці схрещуємо та жодних жартів!
Фото 6. Я бачу тебе наскрізь!
На фото представлена риба Nematistius pectoralis: Matthew G. Girard
На ній можна побачити вражаючий результат роботи нової техніки візуалізації кісток від доцента кафедри екології та еволюційної біології з Університету Канзасу.
З 18 століття науковці завзято досліджують будову скелетів багатьох видів тварин й не одна таємниця природи впала під натиском зусиль порівняльної анатомії.
Тепер, загадкам еволюції та систематики буде ще складніше, адже нові способи візуалізації окрім наукової значимості – це ще й справжні шедеври, від яких складно відірватися!
Фото 7. Зневоднення
На світлині представлене пусте водосховище, що потрапило до об’єктива Kelvin Trautman.
Третій рік в Південній Африці лютує засуха. Гігантське водосховище, яке живило водою Кейптаун зменшилось до розмірів невеличкого струмочку.
За це складне триріччя містяни скоротили споживання води з 1,2 млрд. літрів на день у 2015 році, до трохи більше ніж 500 млн. літрів на початку цього року. Якщо в середньому в світі міський житель використовує 185 літрів в день, то кейптаунець може розраховувати лише на 50 літрів.
Фото 8. Атака клонів
Фото: Jin Liwang/Xinhua/Zuma
Ви хочете захопити Галактику за допомогою клонів-штурмовиків? Тоді ми йдемо до Вас! Точніше, до Вас йдуть біологи з працьовитого та стрімко прямуючого в 3019 рік Китаю. Вчені створили перших приматів, яких клонували за допомогою тієї ж техніки, що й всім відому вівцю Доллі. Технологію повторили на кількох десятках інших видів, а от з приматами – невдача спіткала науковців у різних країнах світу. І це суттєва проблема! Адже з вівцями далеку-далеку Галактику не завоювати.
Навіщо це нам?
Насправді дослідники не декларують завойовницьких намірів. Вони сподіваються використовувати свою методику для розробки популяцій генетично ідентичних приматів. Цілком можливо, що саме мавпи-клони допоможуть зрозуміти тонкі механізми розвитку ракових захворювань.
Більш того, технологія, яка була описана в журналі Cell ще 24 січня, також може поєднуватися з інструментами для редагування генів, такими як CRISPR-Cas9. А це відкриває шлях для створення генетично модифікованих моделей психічних розладів мозку, включаючи хворобу Паркінсона.
“Ця стаття справді означає початок нової епохи для біомедичних досліджень”, – говорить Xiong Zhi-Qi, нейрофізіолог, який вивчає хвороби мозку в Інституті нейронауки Китайської академії наук (ION) у Шанхаї. Він не був залучений в проект з клонування, тому хвалить, а не вихваляється. Окрім того, Ви помітили, що ми не транслітеруємо його ім’я кирилицею, адже нам ще ні разу не вдалося це зробити без помилок.
Клонофобія Тема клонування здавна жахає людей. Просто, переважна більшість щасливих жителів Землі не готова побачити свої огріхи з боку (насправді, біоетичних проблем дуже багато й святі війни в мережі та реальному житті щодо перших CRISPR-дітей це доводять). Тепер, технічно, немає перешкод для клонування людини.
Дослідники, щоб їх не закидали органічними помідорами та позовами, завбачливо заявляють, що хочуть виробляти лише генетично ідентичних мавп.
“Це наша єдина мета.” – заявляють вони, ховаючи перехрещені пальці за спиною.
Де формула? Звичайна методика клонування не приносила успіхів з приматами. Багато спроб – ще більше невдач! Китайські біологи вводили ДНК донорної клітини в яйцеклітину, яка вже має свій власний генетичний матеріал.
Щоб все вдалося команда вчених об’єднала кілька методів, розроблених іншими науковими групами. Каменем спотиканням були хімічні зміни у ДНК, які виникають, коли ембріональні клітини перетворюються на спеціалізовані. Ну, й основний інгредієнт страви змінили – брали ДНК не з дорослих організмів, а з ембріональних клітин.
Математика клонування Усього було створено 109 клонованих ембріонів. Використали три чверті – їх імплементували до 21 сурогатної мавпи. Це призвело до шести вагітностей. І двох первістків Чжун Чжун та Хуа Хуа – Ви можете побачити на світлині, яка ввійшла до когорти кращих наукових фотографі 2018 року.
Фото 9. Озброєні очі
Джерело: Rogelio Moreno Gill/Nikon Small World 2018
Терміново знайдіть найближчу папороть! Узимку – це зробити важкувато, адже більшість з них знаходяться в стані спокою, скинувши непотрібні в холодний період року вайї (так звуть їхні листоподібні органи). Але саме на них можна знайти дивовижні зборища спор – соруси.
За десятикратного збільшення та при ультрафіолетовому освітленні вони виглядають справді неймовірно. Та вони мають неперевершений вигляд навіть без жодних дослідницьких гаджетів.
Фото 10. Гіганти поміж крихіток.
Фото: Abrahão et al./Nat. Commun.
У лютому минулого року було відкрито тупанвірусів, які були виділені з організмів амеб. На даний момент описано 2 види цих гігантських вірусів: Tupanvirus deep ocean та Tupanvirus soda lake.
Родова назва увіковічнює в собі ім’я богу грому Тупана у віруваннях індіанців гуарані.
Така грізна назва дуже пасує організмам з найбільшим розміром геномів та найповнішим набором генів для синтезу білків з-поміж усіх відомих вірусів
Фото 11. Науковий футбол
Фото: Marius Vagenes Villanger/Kystvakten/Sjoforsvaret/NTB Scanpix/Reuters
Ми не знаємо, хто там вважає науку нудною справою. Але якщо така дивна думка потрапила до Вас в голову – то тримайте протиотруту!
Так, це працівники Інституту Морських Досліджень Норвегії зійшлися в запеклій футбольній баталії проти екіпажу криголама. І так, за матчем спостерігали охоронці, які оберігали гравців не від футбольних фанатів, а від ведмедів, які, напевно, більше полюбляють хокей.
Фото 12. Плата за супер-здібності
Фото: Greg Lecoeur/UPY2018
Перед Вами справжні спеціалісти з підводного полювання. Північні олуші пірнають у воду з висоти 30 метрів, що дозволяє їм досягти швидкості 100 км/год.
Особлива будова крил дає змогу їм ефективно використовувати повітряні потоки й навіть у маловітряну погоду розганятися до 55-65 км/год. Й це при тому, що спортсменами їх ніяк не назвеш! Якщо у більшості літаючих птахів відносна вага м’язів становить 20 %, то в олушів їх всього 13 %.
Проте, за всі переваги доводиться платити. Цим птахам дуже складно злітати з пласкої поверхні, особливо у штиль.
Фото 13. Підглядач за атомами
Джерело: David Nadlinger/University of Oxford
Девіда Надлінгер з Університету Оксфорда, Великобританія хотів побачити атом, зізнайтеся – хто б не хотів ? Але от користуватися збільшувальними приладами він наміру не мав!
Подивіться уважно на центр цього зображення, і ви побачите один атом, який потрапив у пастку поміж двома електричними полями у вакуумній камері.Звісно, це не зовсім атом, а результат вловлення та випромінювання ним фотонів світла. Чудово, що можна зробити таку дивовижну річ тихого недільного ранку в лабораторії.
Фото 14: Проблеми орієнтування на місцевості
Джерело: Daniel Coe
Тримайте трішки фарб для нового 2019 року. Це психоделічне мереживо – насправді є мапою, яка показує рельєф у місці зустрічі річок Поркупін, Драаїк та Юкон на Алясці.
Зображення було отримано з радіолокаційних даних від департаменту природних ресурсів Аляски в Анкоріджі.
Темніші кольори показують підняття рельєфу. Це справді приголомшливий і захоплюючий спосіб візуалізувати потоки води.
Фото 15. Вогнеборці
Джерело: Danny Lawson/PA
Вогонь – нестримна сила, яка безжальна до всіх живих організмів на цій планеті.
Значна кількість фотографій з місця пожеж дивували нас та жахали протягом всього минулого року.
Ця світлина, ніби вирвана з позачасся. Її вдалося зробити поблизу Болтона, що у Великобританії. І здається, що ці відважні борці з вогнем могли б так само вгамовувати полум’я як 100 років тому, так і в далекому утопічному майбутньому.
Фото 15. Вижив!
Джерело: Wally Skalij/Los Angeles Times via Getty
Продовжуємо тему пожеж, адже на черговій світлині з добірки кращих наукових фотографій минулого року від журналу “Nature” представлений саме втікач від стихії вогню поблизу Малібу, що у США.
На перший погляд, найгірше для віргінського пугача вже позаду. Втомлений та гордий він присів перепочити на вологому піску. Але не все так райдужно на цьому мальовничому пляжі.
Заграва заходу сонця та неспинної пожежі на задньому плані нагадують про те, що оселище цього птаха зруйноване й попереду небезпечні та, можливо, марні пошуки нового прихистку.
Ми часто підраховуємо шкоду від вогню у доларах чи гривнях, але для живих істот полум’я може завдати збитків, які не оцінити в друкованих папірцях з водяними знаками.
Фото 16. Перекус із павуків
Джерело: Georgina Steytler/WPY 2018
Риючі оси з роду Sceliphron – турботливі матусі. Вони не відкладають яйця з новими поколіннями свого виду задля годиться. Кожен майбутній нащадок бережно упаковується всередину архітектурної споруди із бруду.
Усередині затишної камери залишається також достатньо місця для перекусу після пробудження. Оси кладуть сюди свою здобич – паралізованих павуків.
Після цього камери із бруду ущільнюються та закупорюються. Оси зробили все, що було в їхніх силах для продовження свого роду.
Фото 17. Припадати пилом
Фото: Ezra Acayan/NurPhoto/Getty
Ми довго роздивлялися це фото й не могли зрозуміти, чим же воно зачепило редакцію журнала “Nature”, яка внесла його у топ кращих наукових фото минулого року.
Вся справа в сірому кольорі. Одна справа побачити усі відтінки сірого з вікна своєї багатоповерхівки у Києві, а інша справа зустріти ландшафт у таких барвах на Філіпінах.
У чому ж причина? Минулого року, саме в січні від тривалого сну прокинувся вулкан Майон. Та напевно встав не з тієї ноги! Фонтани з лави піднімалися на 700 м вгору – і це точно найгірше місце для святкування свого випускного.
Хмари попелу пішли ще далі, а саме на висоту 3 км. Вони затулили сонце й настала локальна темрява. Далі вони впали товстим шаром на поселення, перефарбувавши їх у стилістику чорно-білого телебачення.
Фото 18. На дні
Джерело: Emilio Morenatti/AP/Shutterstock
Іноді людям заважають власні величні витвори.
У 1960-х роках уряд Каталонії вирішив створити водосховище на місці села Сан-Рома-де-Сау. Тут люди мешкали протягом останнього тисячоліття. У населення був єдиний вихід – пакувати валізи, забирати з собою всі коштовні речі і навіть тіла родичів з кладовищ.
Як і передбачалося, створення водосховища затопило Сан-Рома-де-Сау і повністю затопило будівлі. Однак, коли рівень води падає, будівлі-привиди виходять з води, а в купі з ними триповерхова церква 11 століття.
Її маленький, гострий шпиль церкви все ще можна побачити з будь-якої точки довколишніх пагорбів. Коли вода стоїть високо можна побачити лише вершину шпиля, але в періоди посухи вся церква з’являється на суші. Її в цей період стабілізували бетонними конструкціями, щоб це архітектурне творіння могло ефективніше опиратися руйнівні дії води.
На фото можна помітити, як відображення неба у воді формують ілюзії того, що церква сягає верхнього пологу хмар.
Бонусні гіфки
Фейєрверк морського огірка
Перед Вами класична гототурія. Але з легкої руки античного вченого Плінія до цих тварин пристало ім’я “морські огірки”.
Цей психодилічний вибух барв створює істота Pannychia moseleyi. Таким чином вона ласкаво пропонує всім довкола йти куди подалі та не заважати у двох найважливіших справах кожної пристойної тварини – харчуватися та розмножуватися.
Окрім біолюмінісценції голотурії відомі володарі органів Кювьє – довгих порожніх трубочок всередині організму. Коли хтось до краю роздратує морського огірка – він викидає ці гаджети з себе через анальний отвір.
Вони сильно набухають під дією води та стають липкими, знерухомлюючи нападника. У органах Кювьє також можуть міститися токсини голутирин та голутириин. Ці речовини небезпечні навіть для людей.
Тесла летить подалі від Теслі
Минулого лютого майже весь світ слідкував за проектом керівника SpaceX Ілона Маска із запуску на орбіту одного відомого червоного автомобіля – Tesla Roadster.
Машина слугувала фіктивним вантажем на тестовому польоті ракети Falcon Heavy. Зараз вона знаходиться на орбіті навколо Сонця.
І разом з нею прямують вперед наші прагнення нових відкриттів.
Заврюха на кометі
Коли сніжить за вікном – це викликає захват у малечі та нервове напруження у комунальних служб. Але оскільки на коме́ті Чурю́мова — Герасиме́нко офіційно відсутні дороги та тротуари, то спостереження за похмурою стихією цього небесного тіла – це абсолютна радість.
Уперше комету вистежив Клим Чурюмов у 1969 році, коли аналізував фотопластинки, зняті Світланою Герасименко.
Орбіта даного об’єкту контролюється силою тяжіння Юпітера, яка разом з іншими представниками комет з родини цього газового гіганта, походить з поясу Койпера.
Ядро комети має неправильну форму, а на її поверхні вперше для цього класу небесних тіл був знайдений молекулярний азот і така органічна сполука, як амінокислота гліцин.
Гіфка, яку Ви бачите, сконструйована з множини фотографій, отриманих зондом “Розетта”, під час його 13-кілометрового зближення з цим небесним тілом. Саме в квітні минулого року була створена анімація, яка й демонструє завірюху з пилу та крижаних часток на поверхні комети.
Ходьба їжакового ската
Знайомтеся! Це їжаковий скат. Він мешкає поблизу атлантичного побережжя Північної Америки. Він невеликого розміру, для захисту від нечемних істот володіє шипами, а також вміє генерувати слабке електричне поле для пошуку своїх партнерів.
Але тепер придивіться до “ніжок” ската. Це передні лопаті черевних плавників з трьома гнучкими зчленуваннями та модифікованими кістково-м’язовими елементами. Цими органами скати відштовхуються від дна, окрім того ними ж здійснюють складні поворотні манери та, можливо, навіть зменшують турбулентність води, щоб не відлякати здобич чи не погіршити власні навики електрорецепції.
У лютому минулого року було з’ясовано, що ці скати мають нервову мережу, яка відповідає за пересування парними кінцівками. Тобто, вона виникла вперше у риб, причому, як вважають науковці (Jung, H. et al. Cell http://dx.doi.org/10.1016/j.cell.2018.01.013 (2018) не менше ніж за 20 мільйонів років до того, як перша хребетна тварина розпочала своє завоювання суші.
Сліди хвороботворної інфекції, що причетна до вбивства молодої норвезької жінки приблизно 800 років тому, допомогли вченим розгадати еволюційну історію важливої групи хвороботворних бактерій.
Жертва паратифу С. Джерело: Z. Zhou et al./Curr. Biol.
Так, ще одна загадкова смерть з минулого розгадана. У ролі детективів блискуче спрацювала команда, яку очолював Марк Ахтман в Університеті Уоріка, Великобританія. Науковці проаналізували зразки ДНК, зібрані з кісток та зубів жінки, похованої в тринадцятому столітті в Тронхеймі, Норвегія. Її вік оцінють як 19-24 роки.
Бактерія-вбивця
Вчені змогли розшифрувати геном відомої бактерії Salmonella enterica. До складу цього виду понад 2900 різних штамів. У жінки був тип, відомий як Paratyphi C, що спричиняє кишкову лихоманку з утворенням гнійників у внутрішніх органах. На щастя, нині така хвороба є рідкістю в Європі.
Сальмонели не проти викликати якусь інфекцію всередині сприятливого організму. Джерело: celebrationscakedecorating
Паратиф С вражає лише людей, але тісно пов’язаний з штами, які атакують домашніх свиней та навіть диких кабанів.
Вчені проаналізували геном патогену, що вразив жінку з Тронхейма та сучасні зразки сальмонели, й з’ясували, що штам Paratyphi C виник майже 3500 років тому.
Смаки коал специфічні… Їхня сувора дієта майже виключно базується на таких духмяних, але все ж отруйних листках евкаліпта. Тепер геномні дослідження показали, що ж дає змогу процвітати коалам на ексклюзивних стравах, які вбивають багатьох ссавців.
Вся справа в генах
Ребекка Джонсон в Австралійському музеї в Сіднеї та її колеги розшифрували геном коали (Phascolarctos cinereus) і знайшли гени, які могли б допомогати тваринам виявляти найбільш поживні та найменш отруйні листки. Шість генів кодують рецептори запаху, які виявляють небезпечні сполуки рослин. Інші гени кодують рецептори смаку, які дозволяють тваринам розрізнити соковитість листка.
Коала також має додаткові копії генів, які кодують фермент, який бере участь у очищенні крові в печінці. Висока активність цих генів може допомогти тваринам обробляти токсичні сполуки в евкаліптових листах.
Цей висновок також пояснює, чому коали погано реагують на антибіотики: ферменти цих істот швидко розкладають не лише токсини, а й ліки. Тому не поспішайте заздрити цим милим тваринам.
Престижний медичний журнал The Lancet відкликав дві статті, в яких співавтором був торакальних хірург Паоло Маккіаріні. Причиною стало розслідування його колишнього інституту, в якому було визнано підтасування даних цим вченим.
Він бреше про все
Хвилиночка бульварної преси. Але вона найчудовіше показує корінь проблеми! У 2013 році Маккіаріні зустрів 49-річну тележурналістку Беніту Александер. Тележурналістка знімала фільм про наукові успіхи Маккіаріні, фільм був знятий в позитивному ключі. Однак пізніше Александер визнала факт порушення журналістської етики, так як в процесі зйомок фільму у неї зав’язався бурхливий роман з Маккіаріні. Фільм був номінований на престижну нагороду «Еммі». Маккіаріні справив на неї сильне враження, оскільки стверджував, що Барак Обама, Білл Клінтон і Хіларі Клінтон є його друзями, що він є особистим лікарем Папи Римського і належить до таємного клубу ВІП-хірургів, які роблять операції президентам, Папі та іншим видатним політичним діячам.
На Різдво 2013 року Маккіаріні зробив їй пропозицію руки і серця. Пара призначила весілля на липень 2015 року, при цьому Маккіаріні пообіцяв своїй нареченій, що їх обвінчає Папа Римський, а серед гостей будуть президент однієї ворожої до нас країни, президент США Барак Обама зі своєю дружиною, Біл і Хіларі Клінтон, а також екс-президент Франції Ніколя Саркозі. Штірлій тут перебрав зі своїми вигадками, адже навіть довірлива Беніта найняла приватного детектива, щоб він дізнався подробиці життя її нареченого. Незабаром детектив повідомив їй, що Маккіаріні є небагатою людиною, що живе в Барселоні, і що він одружений вже протягом 30 років. У лютому 2018 року відбулася прем’єра документального фільму Беніти Александер про Паоло Маккіаріні “He lied about everything”.
Кара та злочин
Причиною скандалу, що вибухнув по всій Швеції і в усьому медичному світі, стали факти смертей пацієнтів, яким Маккіаріні імплантував штучні гортані, трахеї. Шість з восьми пацієнтів, яким хірург пересаджував трахеї, померли. Як стверджують родичі першого загиблого пацієнта, Маккіаріні переконав його погодитися на операцію, посилаючись на успішні результати експериментів на свинях. Насправді таких експериментів не проводилося.
Журнал “забанив” 2 статті – одну експериментальну, опубліковану ще в 2011 році, а також оглядову, яка була надрукована роком пізніше. Процедура відкликання була здійснена 7 липня.
Основною причиною такого рішення стали проблеми з експериментальною методикою трансплантації, яка передбачала імплантацію штучних трахей у комплексі зі стовбуровими клітинами.
Операції, проведені для трьох людей в період між 2011 і 2013 роками були невдалими. Розслідування, оприлюднене 25 червня Каролінським інститутом у Стокгольмі, де Макчіаріні був запрошеним науковцем, виявило, що він та шість його співавторів несуть відповідальність за шкідливі дії у шести дослідженнях, два з яких є статтями в The Lancet. Інститут виявив, що в статтях містяться “сфабриковані та спотворені описи умов пацієнтів до та після операцій”, а також інші неточності. Президент інституту Оле Петтер Отстерен просив відхилити всі шість досліджень.
Одна з гебелейнських мумій, що вже більше століття виставляється в Британському музеї у Лондоні, має сліди татуювання. Тому тепер можна не турбуватися про те як ваш малюнок на шкірі виглядатиме у похилому віці – скоріш за все його просто не помітять! А якщо пощастить – то помітять і напишуть про це наукову статтю. У будь-якому разі Ви у виграші!
Що це за мумії і де їх шукати?
Мумія з тату належить до групи з шести природним чином муміфікованих тіл людей бадарійської культури. Їхня трапилася приблизно 3400 роком до н. е., тобто в пізній додинастичний період в Єгипті.
Мумія з загадковим та креативним ім’ям EA 32751 Джерело: Fæ
У компанії мумій розпізнано одного чоловіка та 2 жінок, стать решти встановити не вдалося. Згідно з традицією поховань того періоду покійних ховали голими, лише три тіла містять рештки погребальних саванів. Для створення мумій використовувалися лише сили приороди – теплі та сухі погодні умови. Всі вони лежать в однаковій позі ембріона на лівому боці.
Дві мумії потрапили до Британського музею в 1900 році. Уже на наступний рік вона була представлена на виставці. Їй навіть дали прізвисько Ginger (Руда). Тепер, звісно з етичних причин так експонат не називають і навіть не жартують про відсутність у нього душі. Суворі правила академічного музею !
А що ж з тату?
Темні плями на руці однієї з мумій (чоловіка) ні в кого не викликали особливих питань. Але вони якраз і виявились татуюванням, при чому одним із найстаріших у світі.
Нанесення фарби датують періодом 3350-3020 рр. до н.е.. Також аналогічне за віком татуювання виявлено у муміфікованої жінки. Чоловік прикрасив свою шкіру зображеннями дикого бика та тварини, що нагадує козу, Про це стверджують Даніель Антуан, дослідник Британського музею музею; Рене Фрідман з Оксфордського університету та їхні колеги.
Запускаємо флеш-моб… Сім чорно-білих фотографій протягом 7 днів без… Джерело: Friedmann, 2018
Татуювання жінки символізує L-подібний обрядовий об’єкт. Хоча, можливо, вона намагалася нанести на тіло зображення L-глюкози.
Жіноче татуювання того ж періоду явно свідчить про те, що єгиптяни додинастичного періоду грали в хокей. Джерело: Friedmann, 2018
Хоча й існують знахідки татуювань того ж періоду, але гебелейнські мумії легко виграють у них за параметром складності малюнку.
За короткий період з 1999 по 2015 рік острів Борнео (Калімантан) втратив більше половини своїх орангутанів (Pongo pygmaeus).
Такі підрахунки нещодавно опублікувала команда вчених на чолі з Марією Войгт у Current Biology. Дослідники констатують, що за короткий період часу в стереотипній ідилії тропічних островів загинуло близько 148 500 тварин.
Орангутан спостерігає за знищенням лісів. Джерело: Daniel King
В чому ж причина таких катастрофічних змін? Для відповіді знайдіть найближче дзеркало. Зрозумійте, що пальмова олія шкодить не Вам особисто (тисячі факторів сучасного життя шкодять більше), а перш за все дикій природі. З кожним печивом за 3 гривні Ви робите свій вклад у знищення лісів у тропічних країнах. Хоча, згодні! Насправді сарказм тут ні до чого!
Вирубку лісів провокує також видобуток корисних копалин. Окрім того, автори статті серед факторів зникнення приматів визначають також полювання! Полювання на приматів, Карле!
Сучасна популяція орангутанів на острові Борнео налічує від 70 до 100 тисяч особин. Невтішне стухання чисельності можна побачити на графіку:
Урожай багатьох сільськогосподарських культур залежить від кількості запилювачів. Але в своєму прагненні отримати більшу кількість насіння абстрактного соняшника фермери часто йдуть іншим шляхом. Вони просто збільшують площі посівів. Як це впливає на комах? Свіженьке дослідження у дуже навіть топовому британському віснику вказує на те, що зменшення розмірів сільськогосподарських полів та створення більших кордонів між ними допомагає підтримувати великі популяції диких запилювачів. Тим часом збільшення різноманітності сільськогосподарських культур не дає такого ефекту.
Рахувати бджіл
Аніка Хасс в Геттінгенському університеті у Німеччині та її колеги оглянули кількість бджіл і дзюрчалок (Syrphidae) – комах, що споживають нектар і пилок – у 229 локаціях 4 європейських країн. Команда вчених встановила, що дикі бджоли стали більш поширеними в тих місцях, де лани не такі широкополі, а невеличкі. Ділянки, які не обробляються слугують для запилювачів безпечними доріжками для їхніх захопливих мандрів сільськогосподарськими угіддями.
А там я ще й огірочки посаджу! Джерело: climateerinvest
Але велика кількість запилювачів парадоксально падала, коли зростала різноманітність культур. Одне з можливих пояснень цієї тенденції: збільшення різноманітності рослин для вирощуванняя може бути обумовлене посадкою культур, які потребують більшої кількості добрив та гербіцидів.
Дослідники рекомендують запроваджувати сільськогосподарську політику, яка протидіє тенденції до великих сільськогосподарських полів. Але це точно не вихід для нашої аграрної наддержави.
Південнокорейський уряд забив на сполох! Й не просто забив, а ініціював розслідування стосовно розумників, які вказують своїх дітей як співавторів наукових статей. У кінці січня наукова громадськість була шокована звітом, у якому було вказано 82 публікації, у яких горде звання співавторів носили діти чи далекі родичі, які навчалися не те, що у випускних класах, а іноді були й значно молодшими.
Масштаби співавторства
Скоріш за все більшість “квітів життя” були не вундеркіндами чи ентузіастами наукових досліджень. Наявність публікацій надавала перевагу при поданні заявки в університет. У високококурентній міжабітурієнтій боротьбі в Південній Кореї часто це має вирішальне значення!
Звіту передував місяць справжньої детективної роботи. Були вивчені списки публікацій більш ніж 70 000 штатних працівників університетів за десять років. Причиною для перевірки став єдиний випадок, про який дізналась все-пильнуюча громадськість наприкінці минулого року. “Спалився” один з найкращих в країні ВНЗ – з високим духом академізму в стінах – Сеульський національний університет імені Тараса Шевченка.
Мов справжнісінькі палеонтологи, представники південнокорейського уряду зняли культурний шар й копали значно глибше. Вони знайшли подібні приклади у 29 корейських університетах. У 39 юних співавторів тема наукової праці була пов’язана з їхніми шкільними дослідженнями, а в решти – менше, ніж зовсім ніяк.
Наукометричні бази
Поки що уряд не оголошує ні імен, ні журналів, які закрили очі на дивний склад авторів статей. Багато статей опубліковано у виданнях, що включені до Індексу наукового цитатування (SCI). Тому тепер перевірка охопить статті південнокорейців, які індексовані в базах Web of Science та Scopus. Окрім того, плануються перехресні перевірки імен та сімейних відносин у 76 000 штатних викладачів. Розслідування триватиме до 16 березня.
Міністерство має намір направляти кожну справу до науково-етичного комітету відповідного університету, щоб підтвердити, що це є неправомірним чи законним авторством. Якщо студентські співавтори не брали участі в дослідженні, то науковці зіткнуться з можливими дисциплінарними діями, включаючи звільнення, повідомляє міністерство. Це Вам не лептонних богів вигадувати!
Управління гнівом
Викриття цих фактів спровокувало національний протест. У редакції “Корейського вісника” ці дії названо “справжнім шахрайством, що суттєво загрожує репутації університетів та освіти в цілому в Кореї”.
Міністерство освіти зазначило, що якщо у студентів виявляться “липові” публікації, то це аннулює їхні студентські квитки. Міністерство також планує вимагати в майбутньому, щоб будь-які співавтори, які є неповнолітіми, повідомляли про це редакції журналу.
Навіщо жирафам їхні довгі шиї? Здається, що це елементарне питання. Очевидно ж – вони дозволяють тваринам діставати і їсти вищі листки на деревах. І це буде абсолютно правильна відповідь. Але далеко не єдина.
Ряд еволюційних біологів пропонують інше пояснення (G. Mitchell et al., J. Arid Environ., 145, 35-42, 2017). Вчені стверджують, що довгі шиї жирафів – це потужний інстумент охолодження організму у сухих та спекотних умовах африканської саванни.
Давня дискусія
Дискусія про довжину шиї жирафів має давню історію. Французький натураліст Жан-Батист Ламарк припустив, що шиї жирафів подовжуються, через те, що тварини хочуть досягти все вищих гілок на дереві. Ця новаторська ідея дуже випереджала свій час, але зараз її незаслужено перетворили на анекдот.
Жирафи у світлі двох широко відомих у вузьких колах людства теорій
Дарвін і його сучасник Альфред Рассел Уолліс пояснювали цю ситуацію з позицій природного добору – довга шия з’явилася першою, і це дало б більш високим особам значну перевагу перед коротшими жирафами.
Це пояснення довго не мало жодних заперечень, поки в листі до журналу в 1949 році Чапман Пінчер не звернув увагу на те, що ноги жирафа також надзвичайно довгі (це рятує їх від хижаків) (P. Pincher Nature 164 , 29-30, 1949). За його словами довга шия була потрібна жирафам, щоб нахилятися до землі й компенсувати великий розмір кінцівок. Теорія Пінчера ніколи не була дуже популярною, але коли палеонтологи знайшли рештки предків жирафів, то вона зовсім розсипалась. Протягом мільйонів років ці тварини спокійно існували з довгими ногами та короткими шиями.
Вчені пропонували й інші пояснення довгошийості. Одне з найпопулярніших – довгі шиї допомагають самцям жирафів використовувати свої голови, щоб побити суперників. Інша гіпотеза схилялася до думки, що довга шия краще приваблювала самок цього виду.
Терморегуляція?
І зовсім нещодавно вчені спробували пояснити незвичні пропорції тіла жирафів з точки зору терморегуляції. Спочатку пропозиція полягала в тому, що довгі шиї (і ноги) значно змінили баланс між об’ємом і площею поверхні. Це співвідношення визначає, як швидко тварини отримують і втрачають тепло. Жирафи виглядають так, ніби вони мають більшу, ніж звичайна площа поверхні в порівнянні з бочкоподібними носорогами, слонами та іншими – але чи це дійсно так?
Головне у терморегуляції – відзилятися від сонячних променів. Джерело: Getty
Вимірювання розмірів жираф у Зімбабве показали, що площа поверхні жирафа насправді не більша, ніж можна було б очікувати для будь-якої іншої тварини тієї ж самої маси. Охолоджуватись тваринам допомагає здатність відхилятися від сонця. Повороти довгої шиї дають змогу захистити значну частину шкіри від дії сонячних променів.
