Правила гігієни важливі не лише для людей, а й для музейних експонатів. Довгі години напруженої роботи за склом вітрини даються взнаки й всюдисущий пил осідає на поверхню експонатів. Ця доля не оминула й загальновизнаного улюбленця відвідувачів Національного науково-природничого музею НАН України – червонодзьобого пелікана.

Відмити пелікана

Забарвлення його оперення стрімко змінювалось з білосніжного на буденно-сіре. Й тут у справу втрутилась науковий співробітник Світлана Тайкова. Саме її старання повернули колишній блиск та велич пернатому експонату.

Звістка з минулого

Під час обережних маніпуляцій з червонодзьобим пеліканом з нього випала етикетка, вік якої лише трішки не дотягує до 200 років. Саме цей артефакт з минулого відкрив таємницю походження експоната, адже стара книга надходжень відділу зоології приховувала цю інформацію.

Розшифрування вінтажного почерку дозволило з’ясувати ім’я колектора. Це Ілля Гаврилович Вознесенський, який здобув червонодзьобого пелікана 15 жовтня 1840 року. Сталося це біля берегів Каліфорнії в гавані Бодега, яка носить ім’я іспанського капітана. І.О. Кусков, дослідник Російсько-Американської компанії заклав на її березі порт Румянцев для заготівлі хутра, а за 24 кілометри поселення форт Росс, яке стало найпівденнішим російським поселенням на континенті.

Рік здобуття зразка червонодзьобого пелікана був передостаннім в житті колонії, адже вже наступного року вона була продана великому землевласнику Джону Саттеру.

Саме місце збору експонату, гавань Бодега надихнула Альфреда Хічкока на створення моторошного триллеру «Птахи», у якому пернаті істоти слугують втіленням крихкості та нестабільності відносин людини та природи.