“Прогулянка лісами” Білла Брайсона – розрубай цю книгу навпіл

Я в свою прогулянку лісами пішов першого січня 2019. Так, дегідратація, так hangover, так – чергова спроба зайти в новий цикл життя нашої планети, щоб щось тут змінити не на гірше. І от я подався в подорож. Сторінками книги. Й спочатку нічого не віщувало біди.

Світлина від Olexii  Kovalenko.
Пусковий майданчик атмосферної історії

Автор – чудовий Білл Брайсон. Жодних питань, крутий дядько. Назва «Прогулянка лісами: двоє лінюхів проти дикої природи» – потрясна, образна, близька кожному, особливо, якщо це все те ж перше січня і Вам важкувато покинути підлогу й дика природа навіть у вигляді кактуса на підвіконні Вас капець як лякає. Стиль – та просто ж закачаєшся!

Результат пошуку зображень за запитом Білл Брайсон
Білл та ще й Брайсон

Пристойний гумор, атмосферне занурення в історію, ботаніку, зоологію, геологію та екологію в кінці-кінців. Я все це до безтями люблю і здавалося, що це одна з найкращих книг в моєму житті.

Ми їхали на Різдво до міста, яке дало назву найкращому музичному гурту країни Пирятин Гурт та найгіршому сиру країни Пирятин (оціночне судження). Я нап’ялив на вуха навушники, щоб ніякий пасажир не завадив зануритись у мандрівку, але по факту всім заважав я сам – нестерпним реготом від читання найсоковитішої частини книги (спойлер – це перша половина й ні сторінкою далі).

У деяких місцях я впадав в істерику й дякую дружнім подачам по корпусу від представників своєї сім’ї. Нас не висадили під Яготином і це успіх.

А далі – хм… Складно сказати. Всі в захваті від цього твору, але як тільки головні герої звернули зі свого шляху для мене ця книга скінчилася. Я читав рецензії – «ця книга мотивує до… [і далі купа добірного пафосу]. Ні до чого вона не мотивує. Історія про двох крутих лінюхів, які стали слабаками – ой, вибачте. Я краще Дарелла з Формозовим почитаю й піду спати в копиці соломи за два кілометри від домівки. І сарказм, і іронія, і ненависний мені гумор падають до слідових концентрацій. Фінал – взагалі жерстяна шкарабанка! Аватар Білла Брайсона божеволіє від прагнення свого супутника прихопити в останній шматок походу 6 банок пива й робить з цього центральну проблему книги – о, ні, я цілком розумію, чому ви ніколи не пройдете цю стежку до кінця. Як на мене (кидайте вже ці кляті помідори) автор сам не пройшов цю дистанцію як письменник і його кінець книги – це типу ти вів екскурсію й в кінці кажеш «Ой, та пішли всі до дідька, в мене обідня перерва!».

Стосовно видання. «Наш формат» – наше все і ці закладочки є справжнім восьмим чудом та свідченням дії розумного задуму на цій планеті. Але переклад, вкотре для мене суперечлива річ. Тут у нас Димчасті Гори, а на наступній сторінці Смокі Маунтінз. В одному абзаці і ці ж Смокі Маунтінз, і Скелясті Гори.

Світлина від Olexii  Kovalenko.

Тут є зноска про те, як правильно перекладати латинські назви молюсків, а тут слово «сімейства» замість «родини», хоча в оригіналі, то взагалі «роди». Якби, хто не крутив, усі помилки зрозуміти можна, але «сімейства» – це гугл-транслейтний маркер того, що ти клятий зарозумілий перекладач, який гадки немає, в яку галузь заліз.

Світлина від Olexii  Kovalenko.

Насправді, якщо у Вас є сокира достатнього розміру – спокійно розрубуйте книгу на дві частини й перша полонить Вас повністю. Використовуйте силу інерції – й друга теж сподобається. Це шикарне історично-природниче полотно, що попсоване пліснявою автобіографічності.

Підтримати Довколаботаніку можна тут (5168 7573 9483 8249 О. Коваленко), або ж на Патреоні: www.patreon.com/dovkolabotanika.

Наш телеграм: t.me/dovkolabotanika

Наш ютуб-канал: https://www.youtube.com/watch?v=do7BLCJ_AGo&t=2597s