Новий рід викопних оселедців описано завдяки вченому з Національного науково-природничого музею

Без наявності машини часу досліджувати світ минулого дуже складно. Але й без «Тардіс» та інших вигаданих пристроїв зазирнути за ширму часу цілком можливо.

Це регулярно роблять неймовірні люди із надздібностями пошуку викопних решток, суперсилами їхнього детального аналізу та вмінням робити важливі висновки. І, ні, звісно це не про Доктора Хто, а про палеонтологів, яких часто можна зустріти в коридорах музею під час захопливих пошуків мамонта чи щелепи тиранозавра.

Час від часу ми намагаємось викроїти у них дещицю часу та дізнатися свіжі новини про істот, яким щонайменше кілька мільйонів років. І цього разу нам вдалося записати спеціально для Вас одну рибну історію, хоч на музейному годиннику сьогодні й аж ніяк не четвер.

Maicopiella longimana власною оселедцевою персоною. Фото: Олександр Ковальчук

Викопні риби

Родина Оселедцеві (Clupeidae) – це велика та дуже різноманітна родина, до якої зараз належать 195 видів з 55 родів. Переважно це затяті любителі солоних вод, хоча кілька видів і надають перевагу прісним водоймам. Перші знахідки представників цієї родини відомі з ранньої крейди.

Уже 113–100 мільйонів років тому такі риби плавали в океанах та морях, але найбільшого різноманіття досягли протягом міоцену (23,03–5,33 мільйонів років тому). Велике різноманіття викопних решток породило безліч дискусій щодо спорідненості та взаємозв’язків окремих оселедцевих.

Еволюційна історія родини поки що більше нагадує перипетії латиноамериканського серіалу, ніж сувору та чітку схему. Саме тому міжнародна команда науковців під керівництвом Олександра Ковальчука з Національного науково-природничого музею НАН України вирішила критично переглянути викопні рештки представників Clupeidae з відкладів олігоцену та раннього міоцену з центральної та Східної Європи.

Регіон дослідження. Зображення: Journal of Vertebrate Paleontology

Не вічно ж оселедцям зберігати таємниці про своє видове різноманіття у східній частині колишнього моря Паратетіс та Паннонського басейну!

Паратетіс – це доісторичне велике мілководне море, яке простягалося від Альп до Аральського моря на сході. Воно було відокремлене від океану Тетіс (у межах якого знаходиться Середземне море) новоутвореними горами, до яких належали й Карпати.

Новий рід

Автори опублікували результати своїх досліджень у поважному науковому журналі Journal of Vertebrate Paleontology. У своїй публікації вони описали новий для науки рід Rupelia, який траплявся лише у східній частині Паратетісу. Свою назву він отримав від геологічного віку, у якому були знайдені рештки його представників (рюпельський вік – перша половина олігоцену). До складу роду наразі включено лише один вид – Rupelia rata, який раніше вважали представником роду Сардинела.

Rupelia rata , а хто ж ще? Фото: Journal of Vertebrate Paleontology

Проте порівняльний аналіз решток скелетів показав, що ці тварини достатньо відрізнялися від типових сардинел та потребують виокремлення нового таксону надвидового рангу. Rupelia rata не назвеш гігантом із його максимальною довжиною тіла 13 см.

Ще один оселедець

Коли ця крихітка плавала у східній частині Паратетису, у межах усього океану можна було розшукати іншого оселедця – Maicopiella longimana, який полишив після себе багато щедрих деталей палеонтологічних пазлів, які й довелося складати колективу науковців.

Відповідно до даних дослідників, на початку міоцену відбулося вимирання виду Rupelia rata, а його родич Maicopiella longimana був поступово заміщеним іншими видами: M. brevicauda у східній частині Паратетису та Sardinella sardinites у межах Паннонського басейну. Причини вимирання цих видів лишаються невідомими, але в ранньому міоцені зникало багато груп організмів, що, очевидно, пов’язано з перебудовами морських екосистем Європи та Азії через руйнування зв’язку між морськими басейнами та значними змінами клімату (зокрема, похолоданням).

Це могли б бути ми з тобою, але ж ти не належиш до виду Maicopiella longimana . Фото: Олександр Ковальчук

Коментар науковця

А ми незмінно без жодних вагань, традиційно користуючись службовим становищем, запитали в Олександра Ковальчука про це дослідження:

Олександр Ковальчук – співробітник Національного науково-природничого музею НАН України. Фото: ННПМ НАН України

1. Наскільки складно розбиратися з палеонтологічними рештками оселедців? Чи часто вони представлені у музейних колекціях та чи багато скам’янілостей цих видів зберігає наша установа? І чи можна знайти котрогось з цих двох видів у експозиції?

Оселедцеві – досить складна для вивчення група морських риб. Особливо важко розібратися з морфологією окремих структур черепа. Ситуація ускладнюється ще й тим, що викопні рештки оселедцевих риб (навіть ті, що збереглися у вигляді відбитків цілих скелетів) часто важко розрізнити.

Дослідники другої половини ХІХ і ХХ століть зазвичай відносили вимерлих оселедців до нині існуючих родів – ClupeaAlosaSardinella тощо (що далеко не завжди відповідало дійсності). У результаті маємо суцільну плутанину з вимерлими таксонами, а сама родина Clupeidae стала “притулком” купи “сміттєвих” таксонів (wastebasket taxa).

Розібратися які з раніше описаних таксонів є валідними, а які – лише плід фантазії, обумовлений браком знань про тонкощі морфології оселедців, – амбітна і непроста задача, яка ще чекає на своїх дослідників. Рештки оселедцевих риб є надзвичайно численними у палеонтологічних колекціях, їх можна знайти у фондах практично всіх крупних (і не дуже) палеонтологічних музеїв Європи.

У нашому музеї є принаймні дві сотні цілих і фрагментарних скелетів оселедців олігоценового віку з Івано-Франківщини та Кавказу. Наразі є ідея створити нову тимчасову експозицію, де будуть представлені найрізноманітніші риби (від найдавніших панцирних риб із девону, палеонісків персмького періоду, маленьких рибок із місцезнаходження Золенгофен (юрський період) до відносно молодих, датованих “усього” кількома мільйонами років.

2.  У цій роботі був описаний не новий вид, а цілий новий рід родини Оселедцевих. Як часто така подія трапляється у світі дослідників викопних риб та чи довго Ваша команда вагалася над таким таксономічним рішенням?


Новий рід описаний на підставі цілої низки ознак будови скелета. Цю роботу давно пора було зробити, оскільки результати наших досліджень дозволять пролити світло на ранні етапи еволюції оселедцевих риб, а також стануть у нагоді іншим дослідникам для з’ясування різноманіття представників цієї важливої групи у геологічному минулому.

Нові роди вимерлих морських риб останнім часом описують досить часто (зокрема завдяки критичній ревізії попередніх палеонтологічних зборів). Цікавим і продуктивним у цьому відношенні є еоценове місцезнаходження Монте-Болька поблизу Верони в Італії. Звідти описана сила-силенна нових для науки таксонів, і не лише риб. Опрацьовані нами збори походять з олігоценових відкладів Польщі та України (Івано-Франківська область, басейн р. Пістинка), а також із олігоценових та міоценових відкладів Кавказу.

Ми не збираємося зупинятися на досягнутому і продовжимо вивчати багатий і різноманітний морський світ минулого цієї частини Європи. Можливо, цей текст прочитає здібний студент чи студентка, які планують спеціалізуватися у галузі палеонтології і оберуть у майбутньому шлях до аспірантури, де на них буде чекати вивчення решток риб, які входили до складу продуктивних морських екосистем олігоцену Європи. Буду вам дуже радий!

А ми ж будемо дуже раді перегляду нашого сіжого виступу Довколаботанічних новин: