Кілька епічних, тривожних та трішки наукових фотографій 2019 року

Жабка на лотосі

На перший погляд перед нами класична жабка-мандрівниця, яка використовує крапельку-лоукостер для свого пересування. Але реальність жорстка та повна розчарувань. Ми стали свідком видворення милого земноводного з листка водної рослини. Ця депортація відбулася під діями брутальних сил відомих як «Ефект лотоса».

Лотос (Nelumbo), а також красоля (Tropaeolum) та деякі інші рослини настільки не люблять приймати душ, що не змочуються водою. Особлива мікро- та навіть наноструктура поверхні листка змушує воду роздуватися від обурення та формувати кульки, які як справжнісінькі колобки починають свою втечу з вегетативних органів рослини. По дорозі вони прихоплюють усілякий бруд, десант бактерій, замаскованих агентів грибних хвороб та навіть жабок.

Феномен такої ультрагідрофобності був відомий жителям Азії ще в сиву давнину, що сприяло входженню лотоса до пантеону канонічних рослин з ореолом чистоти, який по цей день використовують в маркетингу виробники пральних засобів.

Пояснити ж таку суперздібність рослини змогли В.Бартлот та Н. Еглер аж в 1977 році, завдяки скануючій електронній мікроскопії.
До речі, «Ефект лотоса» є запатентованою торговою маркою, люди вкотре поцупили відкриття рослин собі. Мало того, ненависницькі настрої лотоса щодо води використовуються для створення супергідрофобних матеріалів. Тепер ми точно будемо захищені від нашестя маленьких жабок.

Фото: Navesh Chitrakar/Reuters

Китова в’язниця

Ця світлина врятувала життя полоненим морським ссавцям. Зйомка із дрона дозволила виявити білух (Delphinapterus leucas) та косаток, яких утримували в тісних водних в’язницях на території Росії. На них чекала сумна доля приносити веселощі відвідувачам розважальних парків в Китаї, куди їх готували для продажу.

Життя в неволі – далеко не казка, а для таких гігантів найчастіше це фільм жахів. У 60-90 % самців косаток розвивається колапс спинного плавника, їхня тривалість життя скорочується до 20 років. Поза межами тісних басейнів самці живуть в середньому 31 рік, а самки так всі 46 років. А максимальна тривалість життя окремих особин досягала навіть 80 років!

Існують щоправда й альтернативні погляди на утримання косаток в неволі. За даними Robeck et al., 2015 показники виживання касаток в дикій природі та в неволі знаходяться десь на одному рівні. Але не слід забувати, що у дикій природі ці тварини живуть соціальними групами та іноді пропливають до 160 км на день. Жодна калабаня аквапарку не компенсує ці мінімальні потреби. Тримання в аквапарках таких великих тварин з видатними розумовими здібностями виключно заради комерційної вигоди не виглядає як вчинок виду з видатними розумовими здібностями.

Білуха – це взагалі перший представник китових, якого почали тримають в умовах неволі. В штучних закритих водоймах вони розмножуються надзвичайно погано й більшість з них потрапляють в місця позбавлення волі шляхом вилову.

Канада заборонила цю практику в 1992 році й на трон головного поневолювача китових залізла Росія, яка в основному забезпечує апетити Китаю.

Світлина здійняла бурю в мережі та природоохоронному середовищі. Під тиском усіх, хто міг тиснути, водних ссавців звільнили з «китових тюрм» минулого місяця. Їх випустили назад у море після огляду фахівцями. Віллі нарешті вільний!

Фото: ITAR-TASS News Agency. 

Дерево-Тесла

Світлина від Національний науково-природничий музей НАН України.

У цікавезному фантастичному романі Дена Сіммонса «Гіперіон» описані дерева, які шмагають необачних гетеротрофних бідолах гілками з електричним струмом. Коли ми побачили цю фотографію вперше, то подумали, що перед нами кадр з екранізації вищезгаданого твору. Але ні!

Перед нами реальна фотографія, знята за допомогою довгої витримки 29 жовтня цього року. У цей час Калфорнію накривало пекельне простирадло пожежі Кінкейд.

Спалах, скоріш за все, спричинило пошкодження високовольтної лінії електропередач, потужний вітер роздмухав вогник до розмірів гіпертрофованого червоного півня площею у 315 квадратних кілометрів.

Це вогнище стало наймасштабнішим цьогорічним проявом каліфорнійських спонтанних пожеж. Обжинки вогню тривали два тижні й пошкодили 90 000 будівель, спричинили масову евакуацію населення та лишила 3 мільйони людей без енергопостачання. Шкоду ж для природних екосистем не виміряєш ніяким калькулятором.

Але на згадку про спопеляюче лихо нам лишилась ця болюче гарна світлина від Philip Pacheco, яку журнал Nature визнав однією з кращих наукових фотографій року.

Орангутан на лікарняному

Світлина від Національний науково-природничий музей НАН України.

Малятко орангутана мужньо витримувало хірургічні маніпуляції. Для початку йому зробили рентген зламаної руки й саме це зображення ілюструє це повідомлення.

Примат на ім’я Бренда отримала пошкодження в індонезійському поселенні, де її нелегально утримували як домашню тварину, при чому судячи з пошкоджень про відповідальність за тих, кого приручили, колишні поневолювачі нічого не чули. Коли її знайшли представники реабілітаційного центру Бренді було три місяці. Можливо, вона є дитиною іншої особини цього виду Хоуп, яку відшукали в цьому ж регіоні за кілька днів до цього з 74 пошкодженнями від пневматичної гвинтівки.

Бренда – це суматранський орангутан (Pongo abelii), який має сумну славу одного з наймалочисельніших та найрідкісніших з орангутанів. Лише описаний у 2017 році тапанулійський орангутан (Pongo tapanuliensis) має меншу популяцію, яка нараховує аж 800 особин.

Pongo abelii мешкає лише на півночі острова Суматра. Самці цього виду мають потужні габарити – 1,7 м зросту та 90 кг ваги. Самки ж суттєво менші та висотою до 90 см з вагою до 45 кг. Таких розмірів суматранські орангутани досягають переважно на фруктовій дієті, в якій улюбленими стравами ж інжир та хлібне дерево. Хоча без доповнень у вигляді комашок, яєць птахів та невеликих хребетних не обходиться – орангутани обирають повноцінний раціон.

Ці тварини так вправно навчилися лазити по деревам, що зневажають ходіння по землі. Навіть воду вони з більшим задоволенням злизують з листків чи п’ють з дупел дерева замість спускання на ненависну поверхню землі до водойми. Сплять вони також у кроні дерев. Вираз «моє гніздо-моя фортеця» міг би стати девізом цих орангутанів, адже воно справді оберігає їх від надокучливих хижаків на кшталт тигрів.

Ці істоти також були помічені у створенні знарядь праці. Їхні гаджети не дуже високотехнологічні, але дієві. Це невеличкі гілочки дерева, часто загострені. Цими приборами орангутани дістають термітів з-під землі, розбивають бджолині соти та навіть їдять фрукти.

Наприклад, саме використання паличок для їжі дозволяє ласувати плодами рослин роду Neesia, які мають неприємні на дотик волоски довкола поживного насіння. Для таких харчових маніпуляцій використовуються шматки кори довжиною в 10 см й лише, коли плід буде очищений від дратівних волосків, орангутан переходить до бенкету.

Примати не викидають свої пристрої після використання. Вдалі моделі вони зберігають та користуються згодом усім цим набором інструментів.

Але ці милі та вмілі тварини знаходяться під загрозою зникнення. Найбільша загроза для орангутанів – це розвиток плантацій олійної пальми. Зведення корінних лісів перетворює тварин на безхатченків, які без прихистку дерев втрачають усі переваги своїх еволюційних пристосувань. Пальмова олія не так шкодить здоров’ю людей, як нещадна до дикої природи.

Браконьєрське полювання не є зараз поширеною практикою на Суматрі, хоча народність Батака їх по цей день традиційно вживає в їжу. Іноді на приматів полюють фермери, вважаючи їх шкідниками сільського господарства.

Ще одна проблема орангутанів – стрептококові інфекції, які нагадують ангіну у нас з Вами. Якщо з хвороботворними штамами в лісах Суматри тварини якось дають лад, то ті варіанти бактерій, які підхоплюють орангутани від людини часто стають невиліковними.

Зараз налічують 14,613 особин цього виду й боротьба за кожну особину важлива, адже орангутани цілком можуть стати першими приматами, які вимруть в новітній історії.

Фото:Sumatran Orangutan Conservation via ZUMA

Наче медом помазано

Світлина від Національний науково-природничий музей НАН України.

Полювання за солодощами – відома традиція зимових свят. Вона не найкорисніша, звісно, адже так можна впіймати кілька сотень зайвих кілокалорій. Але на півдні Китаю тяга до десертиків може бути дійсно смертельно небезпечною!

На світлині Ви можете помітити двох сміливців, які пішли в хрестовий медовий похід проти гігантських бджіл Ápis dorsata. Хоча не такі ці комахи вже й велетенські – 16-20 мм, а от їхні чарунки з медом можуть досягати до метра в діаметрі та приховувати в собі до 40 кг меду.

Бджоли цього виду є видатними танцюристами. За допомогою своїх па вони вказують напрямок, якого слід дотримуватись, щоб знайти щось смачне, а частота звуків, які при цьому лунають вказують на те, наскільки важливий цей ресурс.

Оскільки солодке добро гігантських бджіл не захищено ніякими особливими оборонними конструкціями, то бджоли використовують широкий арсенал методів для охорони своїх солодких ласощів. Щоб віднадити ос гігантська бджола нагріває свою грудну частину тіла до 45 С та мчать обійматися з нападниками, для яких така теплота смертельна.

Іноді для розбійників влаштовують перформанси, як у вболівальників на стадіонах. Робочі особини в такт ворушать своїм черевцем, запускаючи хвилі у межах свого бджолиного натовпу. Такі страхітливі фігури лякають ос й тим лишається лише накивати своїми членистими п’ятами.
Коли до колонії вчиняє вторгнення щось посерйозніше, на кшталт пташки чи ось цих двох китайців, то вмикається система оповіщення всіх жителів бджолиної спільноти для легшого гуртового побиття «батька».

У кризовий момент бджоли стають неймовірно агресивними, тому цим еквілібристам з фотографії не позаздриш. Але не позаздриш і бджолам, популяції яких стають все меншими через масове використання пестицидів та масове зведення природних лісів.

Фото: Kevin Frayer