Ботанік у кедах 2. Вирлиця

Нормальні сім’ї ходять в походи, але коли в сім’ї завівся ботанік, то ви все це називається польовими виїздами, експедиціями та навіть вінтажно – екскурсіями.

Середина серпня – це чудовий час для дослідження заплавного ефемеретуму – чудернацького типу рослинності. Його формують дрібні карлики рослинного світу, які ловлять свій короткий хайп на відмілинах водойм з моменту оголення дна до перших морозів. Не встиг відцвісти та відплодоносити – твої проблеми. Така жорстка реальність сукцесійних сутичок у межах заплави.

Звісно, цю рослинність я почав досліджувати не через її дивний тип вегетації, надзвичайну поліморфність домінуючих видів чи неймовірну рідкісність багатьох представників угруповань. Все виключно через те, що в системі еколого-флористичної класифікації таку рослинність відносять до класу Isoёto-Nano-Juncetea. Тобто я теж займаюсь нанотехнологіями, якщо Ви розумієте про що я.

Світлина від Olexii  Kovalenko.

Отже, ми як завжди проспали час виїзду, швиденько зібрались й о 11:00 почали свій шлях, спостерігаючи за тим, як сонце перетворює Київ на величезну пательню. 599-а маршрутка – це 6 гривень за проїзд та хаотично-рандомне пересування вулицями за повелінням логіки божевільно логіста. Але мільярд годин і ми на місці – озеро Вирлиця розставляє свої гостинні обійми. Перше, що вражає тут повністю – це кілограми, центнери, тонни сміття.

Світлина від Olexii  Kovalenko.

Вирлиця – це місце для мізантропів, диктаторів та маніяків. Саме тут найлегше зненавидіти людську расу, прописати ідеологію тоталітарної секти, тут можна навіть стати екоблогером!

Коли намагаєтесь не потрапити в ароматні кульки використаних підгузків – головне не вступити в залишки королівського сніданку аристократів на березі озера.

Ви можете легко порахувати кількість трапезників за одноразовими тарілочками, пластиковими скляночками (сорі за антикаламбур) та пляшечками горілочки (пустими звісно). Про те, що розкішний сніданок відбувся сьогодні свідчать свіжі плями кетчупу, який ще не засох на палючому серпневому сонці.

Ви пересуваєтесь далі, мереживо стежок веде крізь невеличкі піщані пляжі з популяціями відпочивальників, столики та ряднинки в кущах, де можна зустріти працівників усіх професій, що убивають останні дні своєї відпустки у лаунж-зоні Вирлиці.

Ми серйозно злякались, коли побачили лежачу літню огрядну жінку й у її найближчому оточенні близька 40 голубів. Вони живилися їжею з ряднини жінки та безпосередньо ходили по ній. І, коли кількох з птахів вона відігнала сонним рухом ноги, ми зрозуміли, що все добре – це просто голуботерапія.

Окрім сміття, турбувала інша річ – відсутність самого об’єкта дослідження. Левова частка берегів озера заросла очеретом, який не пускає у свій світ заплавних ефемерів. На піщаних ділянках володарюють ноги пляжників, які або знищують всю рослинність, або витоптують її до стану Polygono-Poёtea, це милі сільські газончики зі споришу, подорожника та однорічного тонконогу. Ряд сприятлих оселищ були вкриті сажею, чи то тут вивергався Везувій, чи відбувалась ядерна війна чи хтось цілеспрямовано спалював десятки шин та іншого непотребу.

На безриб’ї я почав описувати угруповання обліпихи. Це дерево – справжній король Вирлиці. В деяких країнах світу обліпиха є дуже агресивним видом-вселенцем.

Світлина від Olexii  Kovalenko.

І це була моя перша зустріч з результатами успішного вторгнення цього милого, але колючого дерева.

Проте, одна зі стежин, де пластиково-паперових здобутків цивілізації було трішки менше ніж по коліно привела нас до невеличкої піщаної відмілини, що була вкрита низькорослим знайомцем – ситнягом жовтуватим. Я описував його надзвичайні угруповання в НПП «Пирятинський», але зі столичними аналогами ще не був знайомий (лютий сором!). Стрілка настрою різко побігла угору. Навіть наступаючи на колючі плоди карантинної рослини ценхруса, не відчувалось жодного болю.

Світлина від Olexii  Kovalenko.

Ми присіли на величезну тракторну шину та насолодились краєвидом на сміттєспалювальний завод «Енергія». У наступних міжочеретяних гаванях трапилось кілька нано-угруповань смикавця бурого (one love). Чим ближче ми наближались до сміттєспалювального заводу, тим моторошнішим ставав ландшафт. Ще більше сажі та попелу, дивовижні споруди безхатченків, піна від поверхнево-активних речовин 20 см завтовшки, розвалені кладки рибалок і колючий дріт сміттєпожирального монстра.

Світлина від Olexii  Kovalenko.

У безпосередній близькості до останнього стрімкий спуск вивів до напрочуд гарного місця з пофарбованими столиками, мангалом та всього кількома пластиковими тарілочками на фоні. А значить настав час обіду. Семирічний Риток їв свій суп з термоса, ми – напівтеплі знебарвлені макарони (природні фарбники – ви справжні зрадники) з хрумкими перцями, неперевершений десерт – хліб плюс мигдальове масло (дякуємо США за україно-американські проекти!). З точки нашого привалу можна насолоджуватися найкращими муралами Харківського масиву.

Світлина від Olexii  Kovalenko.

Після арт-хвилинки ми йшли далі. Сонце пекло нещадно й нарешті ми осягли просвітлення. Ми знайшли відповідь на питання «Як довго йти Україні до світлого майбутнього?». Власне, відповідь була написана на ржавій трубі невідомим пророком.

Світлина від Olexii  Kovalenko.

Й ми пішли далі. Ми пізнали специфічні смаки киян. Вони люблять 50 відтінків зеленого на воді, 30 консистенцій мулу та величезні зборища качок. Саме тому в цих місцях влаштовуються епічні купальні з дітьми.

Ближче до станції метро «Вирлиця» заплавний ефемеретум відновив свої права. Я нахилявся над ним, ставав навколішки та врешті повз над ним, коротше, всім оточуючим такий метод виконання геоботанічних описів дуже подобався !

Світлина від Olexii  Kovalenko.

Угруповання з ситником жаб’ячим, а потім з ситником ропуховим зробили цей день. Але не для молодих матусь у час світлого релаксу, маленька дівчинка Даринка дуже не хотіла спати й відтягувала момент смакування світлого лагеру. Даринко, досить бути таким егоїстом й цінуй час, коли тобі пропонують поспати, врешті-решт!

З гнітючо-переможним настроєм ми полишали озеро Вирлиця. Здавалося, що декаданс сміття з пластикової плоті та крові буде з’являтися нам у нічних жахах. Але ні. Ми виконали норму, зробили 20 геоботанічних описів, а значить можемо спати спокійно…