Ботанік в кедах #3. Cизіфу слід було викликати таксі

Якщо наткнетеся на відео зі мною у ролі міського божевільного – то обов’язково дайте знати 🙂 Все розпочалося з того, що для демонстрацій у природничому мені стали потрібні столи. У хвилини канікулярного божевілля у 30-ти секундних перервах між квест-екскурсіями та демонстраціями я замовив собі 2 чотириногих пластмасових друга й став чекати.

Години змінювалися днями й от у п’ятницю ввечері – смс-ка радісно повідомила, що вантаж на відділенні Нової Пошти. Тільки сюрприз! Не на сусідньому 250-му на Пушкінській, а на єдиному вантажному поруч – за 2,5 кілометра. Вантажному, Карле!

Ну ок. Відділення відчиняється о 9:00, демонстрацію я маю почати о 12:00. “Встигну”, – подумав я. Саме в цей час Дарвін та Лінней в ноосфері заходились від сміху.

Прибув на вулицю Федорова я вчасно. Мене радісно зустріли калюжі брудні, як дисертації, що написані гоустрайтерами. Біля відділення стояли величезні вантажівки, автівки солідних розмірів і я – з затяганим рюкзачком.

Коли мені винесли мої столи – я трішечки випав у каламутний осад. Легенькі пластмасові вироби були оббиті важкими сирими дошками для захисту. Ця надійна конструкція важила 40 кілограм і саме тоді я зрозумів наскільки весела в мене субота.

Надії на таксі не було. Моя посилочка – навряд чи б влізла до “Ланоса”.

Спочатку я використав свої знання по фізіології та анатомії людини. Схопив столи в сосновій броні обома руками і як всім відомий Арнольд з фільму “Командос” пер це щастя на своєму сколіозному горбу.

Світлина від Olexii  Kovalenko.

Фізіології вистачило метрів на 100. Далі я згадав фізику. Ранковий дощик зменшував тертя і я тягнув свою лямку на крейсерській швидкості. Підйом біля метро Олімпійська дався мені легко. Там якраз базується жахіття під назвою цирк “Кобзов”, а ненависть завжди надає крила.

Далі стало важче. Мій дерев’яно-пластмасовий стіл все намагався перечипитися об бруківку, яка покладена у кращих традиціях кардіограми хворого з тахікардією. Співчуваючий перехожий, який шукав Укртелеком на відрізку довжиною в квартал серйозно мені допоміг, штовхаючи мою посилочку.

Я прямував до вулиці Пушкінської. Там на мене чека його величність Непентес та насіння росички. Коли я з класичним сайлент-хілським шкреготом наблизився до відділення №250 співробітники Нової Пошти зустріли мене поглядом, сповненим жаху та тривоги.

– Ми не відправляємо таких велкиких посилок!
– Та я не відправляти прийшов. Я ще за одним вантажем.

Вантаж, який мені видали виявився розміром з ламповий телевізор. Цей непентес точно не був карликовим!
Співробітникам відділення – One love! Вони допомогли занести й винести вантаж, зробили ручку до коробки з непентесом. І я окрилений всесвітнім гуманізмом просто біг до природничого зі швидкістю 2 км за годину.

4 поверхи – це безперервний стриптиз з курткою в геології, светром у палеонтології та сорочкою – зоології. Добре, що у нас немає 5-го поверху 🙂

Світлина від Olexii  Kovalenko.

У рідному відділі ботаніки я озброєний ножем та ножицями (звісно, ні молотка, ні лома-цвяходера я не маю) напав на риштування. Воно не піддавалося цим смішним інструментам. Мені не лишалося нічого ліпшого як виривати дошки із цвяхами руками. Одному адреналіну відомо як мені це вдалося!

Світлина від Olexii  Kovalenko.

І ось вони. Май треже! Моє золотце! Легкі та компактні столи – кращі друзі людини!

Світлина від Olexii  Kovalenko.